четвер, 29 травня 2025 р.

Маєток Мазепи

 

Маєток Мазепи

Сиджу на затишній терасі ресторану «Маєток Мазепи» — і здається, що час у Запоріжжі сповільнюється саме тут. Навколо — вечір, напоєний ароматом диму з гриля, свіжозкошеної трави й чогось ще — наче з минулого століття. Можливо, це запах дерева, з якого зроблені масивні двері та різьблені колони біля входу. Чи то спогад з дитинства про літо вдома. Але точно — щось рідне.

Заклад розташований трохи осторонь від гомінких магістралей — за 15 хвилин на авто від центру Запоріжжя, у зеленій зоні неподалік від Дніпра. Тут тихо. Пташки, легкий шелест листя, інколи — дзвін келихів із сусідніх столиків. І ти ніби вже не в місті, а в якійсь затишній сільській садибі, куди приїхав на гостину до добрих господарів.




«Маєток Мазепи» зовні нагадує український панський будинок — світла штукатурка, дерев’яні балки, старовинні ліхтарі. Біля входу — клумба з чорнобривцями, лавки, ковані елементи. Всередині — комбінація етностилю та стриманої елегантності. Вишиті рушники поруч із сучасними світильниками, дерев’яні меблі з вигнутими ніжками, вікна з важкими шторами кольору бордо, м’яке жовте світло. Усе дихає спокоєм і теплом.



Поряд зі мною — сім’я з дітьми, на сусідньому столику — дві жінки середнього віку обговорюють щось про роботу. Чую англійську з іншого кута зали. Очевидно, заклад має не лише місцевих постійних гостей, а й приваблює туристів. Тут відчувається певна «респектабельність», але без надмірного пафосу. Сюди приходять не хизуватися, а насолоджуватись.

   
 

Меню — переважно українське, з авторськими нотками. Замовила борщ з вишнею та копченими реберцями — на перший погляд традиційний, але смак по-справжньому глибокий: солодко-кислий баланс, м’яке м’ясо, аромат печі. Подають з пампушками, які ще теплі, з хрумкою скоринкою та щедрим шаром часникового соусу.

На друге взяла качку з яблуками та медовим соусом — ніжна, з хрусткою скоринкою, яблука карамелізовані до досконалості. Аромат кориці й меду тягне за собою ще до того, як офіціант приносить тарілку.

Є також сучасні позиції — паста з білими грибами, салат з кіноа та буряком, тартар із телятини — для тих, хто шукає баланс між традицією й новизною.


Приємно вразила винна карта, вибір — невеликий, але продуманий. Українські вина з Одеської та Закарпатської областей сусідять із класичними італійськими та французькими. Замовила бокал білого сухого з виноробні «Бейкуш» — ідеально доповнив качку. Офіціант, до речі, добре орієнтується в винній карті й охоче допомагає з вибором.



Обслуговування — ввічливе, уважне, без зайвої нав’язливості. До кожного столика — свій підхід: з дітьми говорять ніжно, з туристами — англійською, зі мною — з легким запорізьким акцентом і щирістю.

На фоні — тиха інструментальна музика: щось між українським фолком і джазом. За вікном повільно темніє, розпалюють вуличні ліхтарі. Гості неквапом завершують вечерю. Ніхто не поспішає.



Отож, мій вердикт. Мазепа, як називають його ми, місцеві — це не просто ресторан. Це місце, де їжа — частина історії. Де можна доторкнутись до української культури через смак. І де кожен — не просто гість, а дорогий гість.

Обов’язково повернусь сюди ще — на вечерю, на теплий чай взимку, або щоб просто посидіти на терасі з книжкою й відчути, що навіть у великому місті можна знайти куточок, де по-справжньому смачно — і душевно.



Адреса: м. Запоріжжя, бул.Вінтера, 2Б

Автор: Софія 

Немає коментарів:

Дописати коментар

Сімейні кав'ярні-кондитерські "Кавоварка"

Кава-брейк по-франківськи: тут прокидаються не тільки люди, а й ідеї ☕🍱 В Івано-Франківську є чимало кав’ярень, які змагаються за увагу вим...