ZILLYA Mixology Bar

Zillya: коли бар — це лабораторія, а Прикарпаття — основа для міксології

Я давно вчуся відрізняти заклади, які просто хочуть бути «модними», від тих, які справді мають ідею. Zillya — однозначно з других. Розташувався він у самому центрі Івано-Франківська, але трохи обабіч від класичного «туристичного потоку», цей бар не про погоню за кількістю відвідувачів.  Як на мене,  його філософія -  "нам є що сказати, але ми не будемо кричати".

Сама назва Zillya — одразу натякає на локальний код: це не просто алкоголь, це настоянки, інф’юзи та витяжки, які в гуцульських традиціях мали свою вагу. Але тут усе — без фольклорної бутафорії. Інтер’єр — стриманий, з лофт-настроєм: темні кольори, фактурне дерево, підсвічений бар, за яким водночас працюють як в лабораторії і чаклують як над магічним напоєм.

Коктейльна карта — головна сцена

Карта візуально мінімалістична, але змістовна. Усі коктейлі створюються на інф’юзах — основі, настояній на травах, ягодах, спеціях. Це не класичні «мохіто-дайкірі» — а авторські рецепти, де поєднуються, наприклад, ром і настій на корі дуба, журавлина з перцем, сливовий джин із розмарином. Мій вибір — коктейль із журавлинною основою, лимоном і спецовою гірчинкою на фініші. Подача — стримана, але елегантна. Без зайвих прикрас — суть у смаку.

Це той випадок, коли ти спочатку пробуєш, а потім запитуєш «що це було?», бо напій розгортається шарами, і це справді цікаво. Бармени — з тих, хто радо пояснюють, не вихваляючись  знаннями, а ведучи діалог. Зізнаюся: ставила багато питань — отримала ще більше ідей, як зілля може смакувати в XXI столітті.

Кухня — не фоновий акомпанемент

На відміну від багатьох коктейльних барів, у Zillya кухні приділили не менше уваги. Меню невелике, але точно не випадкове.Фішка — адаптовані «домашні» страви з витриманим балансом. Наприклад, ребра в медовому соусі, філе курки з бататом і соусом дорблю, суші та роли для тих, хто хоче щось легше або просто не фанат м’яса.

Це не fine dining, але з тією самою повагою до інгредієнта й поєднання смаку. З того, що пробувала — курка з бататом. Страва  дуже точно влучає у формат: щось між гастро-комфортом і розумною експериментальністю.

Атмосфера

Zillya не робить ставку на «розважити». Це не місце для гучних танців або випадкового шуму.
Тут можна говорити — і бути почутим. Сидіти удвох за коктейлем, або компанією за настоянками і душевною розмовою. Фоновий музичний супровід — лаконічний.
У відгуках часто згадують атмосферу «як для своїх» — і це справедливо. Тут легко відчути себе на своєму місці, навіть якщо ти вперше.

Zillya — це не “ще один бар”. Це добре продумана гастро-ідея, що глибоко вплетена в локальний контекст, але не намагається бути фольклорним музеєм. Це бар, який мислить категоріями смаку, складу і діалогу. І я, чесно кажучи, вийшла звідти з відчуттям, що «зілля» таки діє — бо захотілося повернутися ще до того, як вийшла.

Адреса: вулиця Левка Бачинського, 2

Авторка: Богдана

Запорозька Січ

 Запорозька Січ 

Я щойно ступивла за ворота Запорозької Січі, і перше, що вдарило в ніздрі — запах диму, дерева і свіжої трави після дощу. Тут не просто відтворили минуле — тут у нього можна увійти. Тихо скриплять ворота, десь клацає фотоапарат, чую м’який дзвін корогв, що коливаються на вітрі. Навколо — простір, горизонт і велична ріка Дніпро. Все налаштовує на повільне занурення у відчуття.

Комплекс розташований на острові Хортиця — одній з головних історичних перлин Запоріжжя. До нього веде мальовничий маршрут через заповідну частину острова, і сам шлях — уже частина враження. Зручно доїхати на авто або навіть велосипедом. Поруч — скелі, сосни, і сам Дніпро, що обіймає місцевість із трьох боків. Це не просто туристичне місце — це символ.

Архітектура — відтворення справжнього козацького укріплення: дерев’яні палісади, курені, сторожова вежа, церква, господарські будівлі. Всередині хат — глиняні печі, лавки, скрині, ікони. Все виконано з любов’ю до деталей, кожна тріщина в дереві здається справжньою. Тут не грають у декорацію — тут створюють атмосферу.

Відвідувачі різні: туристи, родини з дітьми, школярі на екскурсіях, або компанії друзів, які у вихідні дні вирішили насичитись історичною частиною міста. Хтось фотографує, хтось мовчки читає таблички, хтось — вдивляється у Дніпро, ніби шукає в ньому давню історію. Атмосфера — спокійна, вдумлива. Тут не метушаться. Тут відчувається гордість.

   

На території комплексу працює етно-кафе або виїзні фудзони під час свят, де можна скуштувати борщ у горщику, куліш, вареники, узвар. Страви прості, але з характером. Я спробував(ла) куліш із салом і зеленню — аромат диму й крупа, що наче ввібрала сонце. До нього — склянка узвару, холодного, з легкими нотками груші й чорносливу.

Їжа тут — частина історії, а не просто обід. Її готують як ритуал, подають із посмішкою. І це не ресторанна розкіш — це тепло, яке гріє зсередини.

Працівники комплексу — ентузіасти своєї справи. Вони не просто показують — вони розповідають із захопленням. Можна поставити питання, поговорити, навіть потримати справжню шаблю чи посидіти в козацькій хаті. Усе робиться з великою любов’ю до спадщини.

«Запорозька Січ» — це не лише історичний об'єкт. Це місце сили, де можна згадати, хто ми є. Де їжа — частина традиції, а дерев’яна стіна — не просто конструкція, а символ. Якщо ви в Запоріжжі й шукаєте щось справжнє, щось, що залишиться в серці — вам сюди.

І нехай борщ буде з димком, а серце — з вдячністю за те, що ми маємо таке місце.

Адреса: вул. Дім відпочинку, 42

Автор: Софія